«Дарниця» – один з найбільших виробників ліків в Україні. Коли почалося повномасштабне вторгнення, компанія вирішила не зупиняти виробництво. Це було небезпечно: співробітникам доводилося працювати навіть під час повітряних тривог. Деякі виробничі процеси, що тривають кілька годин, не можна зупиняти.
Про те, як компанія змогла у квітні вийти на довоєнний рівень виробництва, випустити декілька нових препаратів і зберегти працівників, Forbes поговорив з головою ради директорів «Дарниці» Дмитром Шимківим.
Від початку повномасштабного вторгнення безперервна робота – наш нормальний стан.
Проблема в тому, що коли запускаєте серію у виробництво, її не можна вимкнути. А люди нервують: «прилетить/не прилетить». Тому доводилось працювати в умовах світлозатемнення, ракетних обстрілів.
Багато працівників евакуювалися як з аптечних мереж, так і в багатьох виробників. У нас дехто з людей виїхав, а зараз повернувся. Частина виїхала з Києва у села, а потім ми їх евакуйовували: витягали з Бучі, Маріуполя й інших страшних місць. Були люди і в окупації на півночі Київської області, декому прилетіло в будинки. Слава богу, загиблих і поранених серед працівників немає.
У період жорстких комендантських годин тривалість робочих змін збільшили з восьми до 12 годин. Одночасно в зміну на заводі знаходиться понад 300 людей. Люди приїжджали разом з родинами: родичі – в бомбосховищі, працівники – на робочому місці. В нас там мешкало дуже багато людей, дітей працівників, а ще коти, собаки.
Були випадки, коли у людей, які працюють на складі, вже не витримувала спина, їм кололи знеболювальне і вони продовжували працювати. В такому режимі працювала вся команда, і я нею пишаюся.
У березні виробництво скоротилось на 40%, у квітні вийшли на довоєнні обʼєми. Навіть довелось розконсервувати окремі виробничі лінії, тому що запит на ампули зріс. Загалом ампульне виробництво збільшилося на 21%, інфузійних розчинів – на 44%, таблетки – на 3% нижче довоєнних обʼємів.
Структура ринку для Дарниця
" data-id="321" href="https://forbes.ua/profile/darnitsya-321" lang="uk" rel="follow" target="_blank">«Дарниці»також змінилась. Частка госпітальних закупівель у березні 2022 року зросла з близько 8% до 40% портфеля. Експорт у кілька країн Європи лишився, проте загалом сильно впав. Зараз основний фокус – забезпечення України.
З 24 лютого ми сплатили більше 90 млн грн податків і продовжуємо платити. Також безкоштовно відвантажили 1,3 млн упаковок ліків на 108,7 млн грн. Якщо сюди додати 10 000 упаковок Celox, який закупили в перші дні війни, буде ще більше.
У січні ринок аптечних продажів у гривневому вираженні зростав на 31%, у лютому – на 45%, а в березні – спад на 11%. У квітні продажі впали на близько 40% рік до року.
Велика кількість аптек на сході зруйновані вщент разом із продукцією. Є дистрибʼютори й інші учасники ринку, зокрема «Фармак», у яких згоріли склади на велику суму, а ліки, відповідно, не постачались в аптеки. У Києві на 20-й день один з дистрибʼюторів міг постачати ліки лише по правому берегу, а інший – по лівому.
Велика дебіторська заборгованість зʼявилася в усіх. Щодо заборгованості перед «Дарницею» не буду називати цифри, але це мільярдні показники.
Зараз ситуація покращилась, усі більш-менш почали працювати. Є погашення заборгованості і щодо виробників, і щодо аптечних мереж. МОЗ у вирішенні цього питання виконував роль медіатора, не втручаючись у процес.
У першій фазі війни було відкрито лише 10 000 аптек – 50% від мирного часу. Станом на початок квітня працювало вже 80% – близько 16 200.
В якийсь момент з аптек зник L-тироксин. Попит зріс у чотири рази. Чому? Паніка. На кожному етапі виробництва і постачання L-тироксіну МОЗ штурхав усіх учасників по ланцюжку, щоб ліки з’явилися на полицях.
Взагалі головні причини зникнення певних ліків з аптек – ажіотаж, коли люди формували собі запас, і волонтери. Ще одна причина, яку мені пояснили в ЗСУ: значна частина військових не звертається із потребами до керівників, бо якщо постачання йде через систему забезпечення ЗСУ, потрібно вести облік. Коли привезли волонтери – це мішок, з якого можна брати. Така проблема зʼявилась не зараз і не тільки з ліками.
На десятий день війни на роботу вийшли хіміки-технологи, які займаються розробкою препаратів безпосередньо в лабораторії. Так ми повністю відновили R&D і виконували план з виводу нових препаратів на ринок. За час війни випустили декілька, в тому числі ті, якими, сподіваюсь, ніхто ніколи не скористається.
Першими в умовах війни почало зростати споживання ліків з категорій кардіології та неврології. В березні, за даними аналітичної компанії Proxima Research, кардіологія по ринку виросла на 23% (+45% у продажах «Дарниці»), анальгетики – на 51%, психолептичні засоби – 56%.
Сухий закон значно знизив попит «Медихроналу», який використовують при алкогольній інтоксикації.
За нашими даними, вдвічі зросло виробництво традиційних знеболювальних, таких як Кетолонг, Анальгін, Дротаветин, Диклофенак. Сильно «збільшилась» кардіологія – насамперед препарати для контролю тиску. Зросла потреба у заспокійливому: все, що стосується якості сну, нервових зривів, не кажучи вже про корвалол, валідол.
З 24 лютого ми постійно ведемо діалог з МОЗ. Як колишній політик маю сказати, що з боку МОЗ рішення приймаються дуже оперативно. Це стосується не тільки їх – швидкість української бюрократичної машини в рази вища, ніж у Європі, Америці чи Канаді. Сьогодні ми вирішуємо в Україні всі питання за день, у той час як в умовній Канаді це може тривати 8–10 днів.
З МОЗ доводилось вирішувати величезну кількість нетривіальних питань: оплати дистрибʼюторів і мереж; обʼєми і виробництво Атропіну; доправку медикаментів у Харків чи Чернігів.
Мер Чернігова Владислав Атрошенко попросив певний обʼєм ліків. Ми зрозуміли, що у форматі закупівлі його провести нереально, тому просто зібрали і відвантажили безкоштовно. Як відвезти медикаменти в Чернігів? Хто підпише і віддасть накладну, адже за таку продукцію потрібно відзвітувати? Врешті вантаж їхав до Козельця, а далі на перекладних (машини, човни тощо). Представник ВЦА на березі підписував накладні, а МОЗ перевіряв, що ліки доїхали до лікарні в місті.
О 6:20 24 лютого, коли моя дружина і діти збиралися, я спілкувався з менеджерською командою «Дарниця
" data-id="321" href="https://forbes.ua/profile/darnitsya-321" lang="uk" rel="follow" target="_blank">Дарниці» – координували подальші кроки. Ми розуміли, що є ризики для підприємства і працівників – їх понад 1000 по всій країні.
З першої доби я, генеральний директор Андрій Обрізан та операційний директор Євген Черкас знаходились на підприємстві та спали в кабінетах. З часом там зʼявилася ковдра, подушка. Дуже прикольно, коли ви ночуєте в кабінеті: зранку прокидаєтесь, берете рушник, спускаєтесь в душ до охорони, а люди заходять через прохідну на роботу.
Бували моменти, коли я досить жорстко ставився до співробітників: ми мусимо працювати, не дивлячись на ризик. При цьому вони мають право вибору. Це було найскладніше.
З одного боку, ви повинні виробляти ліки, тому що є пацієнти і лікарі, з іншого – ставите під ризик працівників.
З одного боку, ви кажете дистрибʼютору: «Я не відвантажу, поки ви не заплатите», з іншого – треба забезпечувати постачання. Доводилось повсякчас шукати компроміси.
В перший місяць війни ми займалися всім. Я розвозив ліки, доставляв майже на передову в село. Просили відвезти ліки дитині, яка дуже хворіє, або знайти ці ліки.
Не нести на собі корони, бо якщо потрібно відвезти ліки, то треба сісти і поїхати. Ми всі тут, це наша країна, ми готові її боронити за будь-яких умов.
Для нас експорт – один з пріоритетів. Він потрібен і країні, бо це надходження валюти.
«Дарниця» цікава тим, що є найбільшим виробником за об’ємом виробленої продукції. Зараз – уже і за обсягом продажів. Ми маємо можливість виробляти 600 млн упаковок на рік, а отже, спроможні задовільнити не лише Україну, а й регіон.
При цьому ми з 2015 року зупинили всі продажі в Росію. Коли війна закінчиться нашою перемогою, не вбачаємо бізнес-можливостей на територіях, де населення підтримує геноцид проти українців.
Саме виробнича культура і обʼєми виробництва дозволили нам отримати можливість виробляти протиковідні ліки Pfizer та мРНК-вакцину в межах програми ВООЗ. За цими напрямами ми працюватимемо на ринках, що розвиваються. Збільшення можливостей, нових технологій і розвиток української фарми – наш пріоритет.
Україна вже є ІТ-хабом. Упевнений, що вона стане і хабом фармацевтичним – до війни у нас було 113 фармзаводів. Більшість з них нові. Те саме стосується і військово-промислового виробництва для регіону.
Багато людей чекають повернення країни до 24 лютого і не можуть прийняти, що цього не станеться.
У бізнесі те саме: не буде бізнесу як до війни, буде бізнес під час і після війни. Дивимося в майбутнє в умовах післявоєнного часу, але не у форматах, які були до війни.
Це психологічний розвиток, який я проходжу з командою, родиною. Коли приходить примирення з тим, що відбулося, далі шукаєш рішення. Не ми починали цю війну, але нам жити під час війни та після неї. Це реальність.