На цю актуальну для всіх нас тему ми поспілкувалися з Філею Іванівною Жебровською, Головою Наглядової ради фармацевтичної компанії «Фармак» і засновницею Благодійного фонду Родини Жебрівських.
— Філе Іванівно, що таке благодійність у сучасному світі та у Вашому розумінні?
— Якби наша розмова відбувалася минулого року, я би сказала, що цим займаються успішні компанії та окремі забезпечені люди, яким є чим поділитися, і які хочуть змін у суспільстві. Але від початку великої війни в Україні все змінилося. Кожен робить все, що може, на своєму місці. Люди готують їжу для ТрО, роблять «бандера-смузі», допомагають Армії, переселенцям. Ніхто із них не має «зайвих» фінансів. Але вони прагнуть змінити ситуацію, в якій ми зараз.
На мою думку, саме наш український досвід суттєво вплине на те, якою далі буде благодійна діяльність у світі. І цей процес було запущено в момент початку війни в Україні.
— Чи склалася вже в Україні культура благодійності?
— Без перебільшення скажу, що зараз 95% людей в Україні займаються благодійністю. І багаті, і бідні об'єдналися під одним гаслом: все те, що в мене є, я мушу віддати заради перемоги. І цей феномен необхідно описувати. Змінилося саме класичне розуміння благодійності. Практично кожен громадянин України на своєму місці почав займатися волонтерством чи долучився до благодійної діяльності.
— Розкажіть, будь ласка, про Благодійний фонд Родини Жебрівських. З якою метою його було створено? Якими є пріоритетні напрями діяльності?
— Компанія «Фармак» з 2010 року стала лідером фармацевтичного ринку України. Так, ми досягли на той час певних успіхів, і в 2011-му заснували наш сімейний Благодійний фонд з метою допомагати тим, хто цього потребує. До цієї діяльності долучилися всі рідні, зокрема й мої племінники, що на сьогодні вже є акціонерами компанії.
У фокусі наших довоєнних проєктів було створення умов для повноцінного життя кожного українця: охорона здоров’я, освітні заходи, збереження історико-культурної спадщини, надання соціальної допомоги та захисту населенню. Багато зробили на нашій малій батьківщині — в Немиринцях (Житомирська обл.), звідки наша сім'я родом. Фактично побудували там церкву, облагородили парк, відремонтували школу. Намагаємося зберегти і культурну спадщину — допомогли відремонтувати та зробити 10 видань картин Національного художнього музею України.
В основу діяльності фонду були покладені наші професійні знання у галузі здоров’я, досвід у пошуку інноваційних підходів та можливостей для реалізації проєктів, і, що дуже важливо, — прозорість та відкритість в роботі.
— Чи змінилися вони в умовах воєнного часу?
— Сьогодні для нас, як і для всіх українців, найголовніше — Перемога. І ми робимо все для її наближення.
За останні п’ять місяців фонд надав допомогу ЗСУ у розмірі понад 30 млн грн. У процесі ми дізналися практично про все, що для цього необхідно: від переліку критичних ліків до балістичних шоломів і бронежилетів.
Більше того, разом з нашими партнерами ми організували доставку гуманітарної допомоги ліками з країн Європи вартістю понад 1,8 млн євро, і зробили це власним транспортом.
Виділили півмільйона доларів для закупівлі безпілотних авіаційних комплексів «Лелека 100». А для нашої розвідки придбали багатоцільовий безпілотний авіаційний комплекс UJ-22 AIRBORNE, який здатний літати в будь-яку пору року, вдень і вночі. Наразі відправляємо на фронт нашим десантникам 20 дронів компанії DJI. Плюс у Шостку Сумської області скоро надійдуть 10 спеціально облаштованих автомобілів. Перші шість вже там.
Для нас важливо, щоб захисники отримали реальну підтримку. Тому ми не просто виділяємо гроші, а самі закуповуємо і передаємо необхідне на передову.
Ми продовжуємо підтримувати й інші напрями: школи у Києві, на Житомирщині. Наприклад, зараз ми облаштовуємо там укриття для учнів.
— Чи долучаються до благодійності співробітники «Фармак»?
— Самі співробітники активно допомагають. Наші працівники з власної ініціативи варили борщі та пекли булочки, відвозили їх військовим територіальної оборони у Києві. Також допомагали, чим могли, чисельним переселенцям та людям, які втратили житло через війну. Зокрема, допомагали з переїздом і необхідними на перший час речами.
За ініціативи співробітників «Фармак» ми організували благодійну акцію «Я працюю один день для армії». Таким чином наші люди зі своїх заробітних плат зібрали на допомогу військовим 2 млн грн. Є люди, які щомісяця просто виділяють гроші з зарплати на допомогу.
Ми провели у «Фармак» День донора. У перші 15 хвилин запрошення люди обривали нам телефонну лінію. Охочих було набагато більше, ніж ми очікували. Таким чином передали 30 літрів крові та плазми тим людям, які їх потребували.
Для нас важливо, щоб захисники отримали реальну підтримку. Тому ми не просто виділяємо гроші, а самі закуповуємо і передаємо необхідне на передову.
— З якими складнощами довелось зіткнутися в процесі роботи команди вашого фонду з моменту повномасштабної війни?
— Склад ліків «Фармак», який розташовувався недалеко від селища Макарів поблизу Києва, було повністю зруйновано під час танкової битви. Ці збитки орієнтовно становлять півтора мільярди гривень. Втім це ніяк не вплинуло на наше бажання наблизити перемогу. Ми не ставимо питання, що ми щось не можемо. Супутні труднощі долаємо ситуативно: знаходимо оптимальні алгоритми для купівлі, оформлення супровідних документів та оперативної доставки всього необхідного на фронт. Наприклад, на початку війни нам було важко купувати прилади нічного бачення — доводилося навіть розраховуватися власною готівкою, бо це прискорювало процес.
— Чи здійснюєте Ви благодійність поза діяльністю фонду?
— Якщо немовлята у лікарнях хочуть їсти чи їм необхідні підгузки, я не чекаю, поки ми проведемо це через фонд, і надаю власні кошти. Чи, наприклад, лікар на передовій, в якого був пошкоджений бронежилет, збирає гроші на новий, який коштує 47 000 грн. Хіба я відмовлю йому? Перераховую свої 40 000 з двох банківських карток, бо зараз є складнощі через ліміти на переведення приватних коштів. Потім знаходжу спосіб, як перерахувати ще 7 тисяч, яких не вистачає, щоб купити новий бронежилет.
— Зараз мільйони українців стали благодійниками. Чи збережеться цей тренд після перемоги?
— Ми з вами спостерігаємо демократичні зміни в нашій країні вже багато років. І останні події прискорили цей процес. На мою думку, зараз підростає нове покоління, яке намагатиметься зробити оточуючий світ набагато кращим, а Україну — ще більш демократичною.
— Яким Ви мрієте побачити українське суспільство після війни?
— Мрію побачити наше суспільство, побудоване на європейських цінностях. Які не просто на словах, а в наших щоденних діях. Щоб було розуміння відповідальності, щоб декларування благодійності й реальне виконання — збігалися. Тоді Україна буде успішною та сильною.