Фармацевтичне самоврядування — це тема, що вкотре піднімається професійною спільнотою. У вересні МОЗ України винесено на громадське обговорення черговий законопроєкт щодо самоврядування у сфері охорони здоров’я (далі — Законопроєкт). 8 листопада за ініціативою та на базі Національного фармацевтичного університету (НФаУ) проведено круглий стіл на тему «Професійне самоврядування у фармацевтичному секторі галузі охорони здоров’я». Більше 200 учасників, серед яких представники органів влади, наукової спільноти, громадських організацій та експертів, обговорили законодавчі ініціативи щодо самоврядування у сфері охорони здоров’я в Україні, переваги та недоліки запропонованої моделі фармацевтичного самоврядування.
Про роль закладів вищої освіти у фармацевтичному самоврядуванні в Україні розповіла Алла Котвіцька, ректор НФаУ, професор, доктор фармацевтичних наук, заслужений діяч науки і техніки України.
На сьогодні в законодавстві відсутнє визначення поняття «фармацевтичне самоврядування». За словами міністра охорони здоров’я, — це побудова незалежної організації, що об’єднує професійну спільноту з реальними важелями впливу на розвиток галузі в державі та з дієвими механізмами самоконтролю.
Доповідач підкреслила, що професійне самоврядування дійсно є дуже авторитетною інституцією. Адже, за світовим досвідом, державний регуляторний орган не може приймати нормативні акти без погодження з національною самоврядною організацією.
Метою впровадження фармацевтичного самоврядування є забезпечення ефективного виконання професійних обов’язків спеціалістами фармації, захист та відстоювання їх прав.
На сьогодні фармацевтичний сектор галузі охорони здоров’я представлений багатьма складовими:
Водночас, попри це, у всіх редакціях законопроєктів щодо самоврядування пропонувалося створення лише однієї фармацевтичної палати. Однак є сумніви, що одна самоврядна організація зможе координувати всі напрями, зважаючи на таку кількість складових фармацевтичного сектору.
Потім Алла Анатоліївна розповіла про досвід незалежної України з впровадження фармацевтичного самоврядування. Вона зазначила, що у цьому процесі можна виокремити два етапи: регіональний та всеукраїнський. Перша регіональна громадська організація була створена у 1997 р., це Фармацевтична асоціація Сумської області. Харківська обласна асоціація фармацевтичних працівників була заснована пізніше, у 2005 р.
З 2007 р. починають створюватися громадські організації всеукраїнського рівня, наприклад, Всеукраїнська ГО «Аптечна професійна асоціація України».
Наразі в Україні функціонує 29 професійних фармацевтичних об’єднань, але всі вони мають статус громадських, що припускає добровільну участь та безперешкодний вихід зі складу такого об’єднання. Водночас участь у професійній самоврядній організації буде обов’язковою для всіх представників відповідної професії.
НФаУ бере активну участь в обговоренні законодавчих ініціатив, які стосуються запровадження в Україні фармацевтичного самоврядування. Починаючи з 2020 р., університет заручився підтримкою провідних юристів Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Метою такої консолідації є виявлення та попередження проблем і ризиків для фармацевтичної галузі, а також убезпечення престижу професії фармацевта.
8 вересня винесено на громадське обговорення Законопроєкт, який практично дублює положення попереднього проєкту щодо самоврядування, що виносився на обговорення у листопаді 2021 р. Тоді проєкт документа містив певні ризики для фармацевтичної галузі у разі його ухвалення, про що доводила фармацевтична спільнота. Однак у новому законопроєкті попередні зауваження не враховані, тому його доцільно повернути на доопрацювання.
Наприкінці доповіді А. Котвіцька висловила готовність фахівців НФаУ брати активну участь в доопрацюванні Законопроєкту, аби в кінцевому рахунку в Україні запрацювало ефективне фармацевтичне самоврядування.
Сергій Убогов, генеральний директор директорату медичних кадрів, освіти та науки МОЗ України, зі свого боку, запевнив учасників круглого столу, що в Міністерстві візьмуть до уваги резолюцію, підготовлену за результатами заходу.
Позиція МОЗ та профільного парламентського комітету — розробити такий закон, який задовільнив би всіх суб’єктів, на яких поширюватиметься його дія, та який сприятиме розвитку професій у галузі охорони здоров’я. Однак це складний процес через різну специфіку професій, і одні норми можуть задовольняти одну категорію фахівців, але не влаштовувати іншу.
Метою прийняття відповідного законопроєкту є впровадження моделі самоврядування, яка надала б можливість суб’єктам господарської та професійної діяльності здійснювати саморегулювання медичної та фармацевтичної діяльності. Також законопроєкт має створити законодавчі підстави для делегування лікарям, медичним сестрам, фармацевтам та іншим працівникам охорони здоров’я, об’єднаним у самоврядні організації, окремих функцій, які на сьогодні здійснюються органами державної влади.
Наприклад, у більшості країн — членів ЄС прийнято закони, згідно з якими професійні самоврядні організації займаються питаннями допуску до професійної діяльності, оцінки якості надання медичної та фармацевтичної допомоги, впливу на розвиток освіти та науки.
Стосовно тези, що навіть в рамках фармацевтичного сектору замало однієї самоврядної організації (фармацевтичної палати), доповідач зазначив, що з цього питання є абсолютно протилежні погляди. Так, пропонувалося, щоб була єдина організація у сфері охорони здоров’я, яка ділитиметься за різними напрямками. Законопроєктом пропонується створення 5 основних самоврядних організацій. Однак вже надходили пропозиції збільшити цю кількість, додавши окремо організації для професіоналів з вищою немедичною освітою. Дискусія з цього приводу ще триває.
Ключові аспекти Законопроєкту наступні:
Усі працівники сфери охорони здоров’я мають бути включені до Реєстру представників медичних і фармацевтичних професій, і право здійснення відповідної діяльності матимуть особи, які до нього включені та отримали відповідне свідоцтво. У МОЗ вважають, що даний Реєстр повинен називатися «Реєстр працівників в охороні здоров’я». Адже такими працівниками можуть бути, наприклад, спеціалісти з біологічною освітою, і вони також мають бути відображені в цьому документі. Наразі розробляються структура та технічне завдання цього реєстру, який буде напряму пов’язаний із системою безперервного професійного розвитку.
Запровадження професійного збору. Якщо професія набуває статусу автономної, то повинна бути певна самоокупність. Тобто за рахунок внесків фінансуватиметься орган самоврядування. Наразі тривають дискусії щодо розміру внеску, графіку його внесення та ін. При цьому запровадження збору не обмежить орган самоврядування мати інші джерела фінансування, в тому числі державне чи благодійну підтримку.
Самоврядні організації визначатимуть вимоги до обсягів щорічної участі представників медичних та фармацевтичних професій у заходах безперервного професійного розвитку.
Затвердження Кодексу етики представників медичних та фармацевтичних професій та впровадження Етичної комісії відповідної палати. С. Убогов звернув увагу, що Етичний кодекс фармацевтичних працівників прийнятий ще у 2010 р. Тому потрібна ще розробка системи, яка б відповідала за дотримання його положень, створювала механізми заохочення тощо.
Визначення підстав для притягнення представників медичної та фармацевтичної професії до дисциплінарної відповідальності та видів дисциплінарних стягнень. Щодо цього положення також надійшло багато зауважень через занепокоєння, що самоврядна організація може стати своєрідним каральним органом. За словами доповідача, при розробці законопроєкту має бути досягнуто балансу між професійною свободою та відповідальністю, яку нестиме професіонал охорони здоров’я.
Окрім цього, медичний та фармацевтичний працівник матиме право на те, аби питання його діяльності та інтересів вирішувалися безпосередньо представником медичної або фармацевтичної спільноти, і через представництво в організації чинити вплив на сферу охорони здоров’я.
Завдяки створенню Етичної комісії пацієнти також отримають спосіб захисту своїх прав, оскільки саме вона розглядатиме прецеденти щодо дій чи бездіяльності представників медичних чи фармацевтичних професій. Пріоритетом їх професійної діяльності має бути пацієнтоорієнтований підхід при наданні медичної допомоги.
Водночас до положень Законопроєкту надійшло дуже багато пропозицій та зауважень, зокрема, щодо:
Фармацевтичне самоврядування — одна з тем, яка не втрачає актуальності, але і не отримує розвитку в питанні впровадження її в Україні. «Ні Верховна Рада України, ні наше суспільство поки не знайшли єдиного розуміння доцільності прийняття таких важливих рішень, як закон про фармацевтичне самоврядування, — зауважив голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата», член Ради Міжнародної фармацевтичної федерації (FIP) Олег Клімов.
Фахове саморегулювання та самоврядування — тісно пов’язані між собою, нерозривні складові суспільних відносин у системі охорони здоров’я.
Для юридичних осіб фахове саморегулювання (professional self-regulation) — це в першу чергу наявність професійних стандартів діяльності (акредитація за видами діяльності, дотримання стандартів Належної аптечної практики (Good Pharmacy Practice — GPP).
Для фізичних осіб фахове самоврядування (professional self-government) — це:
На переконання О. Клімова, фахові саморегулювання та самоврядування виступають інструментом захисту ринку від недобросовісної конкуренції та безвідповідальних «гравців». «Це прозорий механізм забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників та надавачів фармацевтичних послуг і товарів на внутрішньому та міжнародному ринках. Це механізм запобігання корупції державного апарату і, як наслідок, — суттєве обмеження невиправданого втручання державної бюрократії в суспільне та економічне життя», — зауважив він, додавши, що інтереси пацієнтів також будуть захищені шляхом запровадження персональної відповідальності фармацевтичних працівників за надання неякісних фармацевтичних послуг.
Хто виступає проти професійного саморегулювання і самоврядування? На думку доповідача, це недобросовісні учасники фармацевтичного ринку та окремі чиновники, а також відсутність бажання з боку держави розподілу відповідальності та повноважень щодо певних видів діяльності, наприклад, передача функцій ліцензування регіональним та професійним громадським організаціям, запровадження інститутів допуску до професії та ін.
Детально О. Клімов зупинився на вимогах до організацій, які прагнуть виконувати функцію фахового саморегулювання та самоврядування. Зокрема, це:
Вікторія Надьон, професор кафедри цивільного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, звернула увагу, що в преамбулі Законопроєкту резюмується, що він регулює як питання самоврядування у сфері охорони здоров’я, так і механізм правого регулювання медичної та фармацевтичної діяльності. Тобто Законопроєктом передбачено об’єднати два важливих з точки зору практики питання. Такий підхід не є виправданим, а сам Законопроєкт не надає відповіді на важливі питання, зокрема, і щодо ролі держави в самоврядуванні професій галузі охорони здоров’я. Хоча в ст. 1 Законопроєкту зазначається, що професійне самоврядування медичних та фармацевтичних професій — це форма професійного самоврядування, що гарантується та забезпечується державою. Доповідач підкреслила, що самоврядні професійні організації повинні створюватися саме як юридичні особи публічного права.
Якщо відштовхуватися від цього, то в організацію мають входити всі без винятку спеціалісти однієї професії. Держава, у свою чергу, має створити умови для виконання її функцій з управління безпосередньо членами такої організації і забезпечення її самофінансування. Тобто без залучення бюджетних коштів на управління, що здійснюється демократично, прозоро під наглядом та контролем з боку держави.
Таким чином, діяльність самоврядних організацій відбуватиметься за принципом субсидіарності. Згідно із цим принципом компетенція центральних органів державної влади має бути не основною, а додатковою, допоміжною до компетенції тих суб’єктів, органів і організацій, що здійснюють владні повноваження на нижчих рівнях. Принцип субсидіарності не дозволяє державі сконцентрувати всі управлінські повноваження на верхніх щаблях державної влади та стимулює процеси децентралізації здійснення владних повноважень. Враховуючи це, Законопроєктом має визначатися роль держави, яка матиме лише допоміжні повноваження по відношенню до професійної спільноти.
Крім того, занепокоєння серед спільноти викликає обов’язковість членства в такій організації, сплати професійного збору та сплати його роботодавцем. Однак організація професійного самоврядування істотно відрізняється від профспілкової та громадської організації (асоціації). Тому помиляються ті, хто вважає, що обов’язкова участь (членство) в ній є порушенням прав осіб на об’єднання, що гарантоване ст. 36 Конституції України. Адже самоврядна організація, створена державою, а не приватними особами, інтегрована у державні структури. У зв’язку з цим доповідач підкреслила, що саме тому в Законопроєкті має бути чітко визначена роль держави в професійному самоврядуванні, оскільки юридична особа публічного права може вимагати від представників професій їх обов’язкову участь у такій самоврядній організації. Також така обов’язковість передбачає й сплату членами організації професійного збору, який буде визначено установчими документами цієї організації. На думку доповідача, недоречною є пропозиція надавати можливість роботодавцям сплачувати професійний збір за своїх співробітників. У роботодавця є інший важливий обов’язок — забезпечення належних умов праці, гідної заробітної плати, щоб працівники самостійно могли сплачувати визначений збір.
Також виникають питання до положень Законопроєкту стосовно додаткових джерел фінансування, в тому числі благодійних внесків. На думку В. Надьон, такий підхід може сприяти корупційним діям з боку посадових осіб самоврядної організації.
Стосовно вищої ради палати (керівний орган самоврядної організації у період між загальними зборами представників професій) Законопроєктом передбачено, що вона на першому своєму засіданні обирає зі свого складу голову вищої ради палати для повноцінного забезпечення функціонування своєї діяльності. Водночас Законопроєкт не містить положення стосовно того, як саме обирається склад цієї вищої ради. На думку доповідача, слід передбачити проведення відповідного конкурсу серед представників відповідної професії для зайняття цих посад.
Підсумовуючи, В. Надьон підкреслила, що Законопроєкт потребує доопрацювання і запропонувала залучити до цього процесу європейські самоврядні організації. Вони мають досвід з цього питання та зможуть надати свої пропозиції щодо удосконалення документа відповідно до європейських стандартів. Також вони можуть бути залучені не лише до розробки Законопроєкту, а й після його прийняття виступати незалежними експертами щодо здійснення функцій представниками професійного самоврядування. На думку правника, саме завдяки залученню європейських організацій до процесу розбудови професійного самоврядування в Україні можна буде досягти високих показників його ефективності.
У рамках дискусійної панелі представники громадських організацій, практичної фармації та освітяни також висловили свої думки щодо фармацевтичного самоврядування. Зокрема, зауваження до тексту Законопроєкту стосувалися усвідомлення ризиків того, що єдина фармацевтична палата не може об’єднувати усіх представників фармацевтичної сфери, яка включає значну кількість учасників: від дослідних центрів, промислових підприємств, дистриб’юторів, освітян — до аптечних закладів. Детально з тезами, озвученими в рамках дискусії, ознайомимо наших читачів у наступному номері «Щотижневика АПТЕКА».
За результатами обговорення сформовано проєкт резолюції. Пропонуємо вам долучитися і внести до проєкту резолюції свої пропозиції, заповнивши google-форму: https://forms.gle/Ed2Dsd5Venp5k2SG7.
Підтримати зауваження та пропозиції, викладені в листі НФаУ від 07.10.2022 р. № 9540/62 «Щодо самоврядування в сфері охорони здоров’я в Україні» (лист додається). Розмістити лист на сайті НФаУ для широкого ознайомлення професійної спільноти. Направити лист до Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування.
При розробці нового законопроєкту залучити європейські організації, що мають відповідний досвід та зможуть надати правові пропозиції і виступатимуть у подальшому незалежними експертами з питань здійснення функцій представниками професійного самоврядування, а також братимуть особисту участь при вирішенні питань щодо обрання першого складу вищої ради палати фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я України.
Запропонувати закладам вищої освіти, що здійснюють підготовку спеціалістів фармації в Україні, включити до тематики освітніх компонент питання професійного самоврядування.
Запропонувати установам і організаціям, що здійснюють наукові дослідження, включити у плани своєї діяльності вивчення міжнародного досвіду функціонування інституту професійного фармацевтичного самоврядування з метою впровадження в Україні.
Ініціювати проведення заходів щодо обговорення кола питань: